НЕВІДПО́РНИЙ, а, е.
1. Якого не можна відбити, примусити, відступити. Безмежно щасливим почуває себе Яресько за оці невідпорні лави людські, наче він сам їх зібрав, сам підняв і сам веде штурмувати ненависну твердиню горя, і глуму, й знущань (Гончар, II, 1959, 435).
2. Діянню якого важко протистояти. Невідпорна була сила впливу Леніна як оратора на маси (Біогр. Леніна, 1955, 163); Дівчині здавалось, що всі дивляться на механіка її очима, що всім він такий невідпорний, такий чарівний, як їй (Гончар, І, 1954, 531).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 263.