НЕ́ВІДЬ, присл., розм.: Не́відь хто (яки́й, куди́, зві́дки, чому́, де і т. ін.) — те саме, що Невідо́мо хто (яки́й, куди́, зві́дки, чому́, де і т. ін.) (див. невідо́мо). Кінчалась кладка — кінчався і цей невідь ким заведений звичай: хлопці виривалися на глибоке й знов пустували до нестями (Юхвід, Оля, 1959, 4); Четверо поліцаїв, невідь звідки з’явившись, оточили сердешного Андрія Івановича з чотирьох боків (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 264.