НЕВІ́СТЧИН, а, е. Прикм. до неві́стка 1; належний невістці. Він вийшов на двір проходитися, побачив невістчину хату і пригадав усе учорашнє… (Мирний, IV, 1955, 61); При перших же словах Олеся розплакалася, ввіткнулася обличчям у невістчине худеньке плече (Дім., І будуть люди, 1964, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 267.