НЕВІ́ЯНИЙ, а, е. Не очищений віянням від полови, сміття (про зерно). Лейзор держав їх у таких казармах, харчував такими харчами, що безщасні литвини, звикши їсти невіяний та несіяний хліб, кидали заводи і тікали (Н.-Лев., II, 1956, 95); В людини велике завжди колишеться з дрібним, і думки її схожі на свіжий невіяний обмолот, де разом лежать зерно й полова (Стельмах, II, 1962, 121); // у знач. ім. неві́яне, ного, с. Те, що не очистили віянням від полови, сміття. Змолов батько невіяне — спекла мати несіяне (Укр.. присл.., 1955, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 267.