НЕГАРА́ЗД, присл.
1. Погано, не дуже добре, не так, як треба. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що негаразд за діло брався (Гл., Вибр., 1951, 13); Приголомшена несподіваним нагадуванням, не стала [мати] й сперечатися, хоча в душі була певна, що негаразд вони оце роблять, розлучаючи її з сином (Гончар, II, 1959, 134); // у знач. присудк. сл. Що се вже Ви, дядьку, здумали слабувати? Се негаразд (Л. Укр., V, 1956, 61).
2. у знач. присудк. сл. Не все в порядку, не все йде щасливо, успішно. Подумати б людям, що в Кармеля з жінкою щось негаразд, так ні ж бо (Вовчок, І, 1955, 355); Знову ллється на Обушного пекучий струмінь скарг на безладдя, .. натяків, що і в самій управі колгоспу негаразд (Кир., Вибр., 1960, 354).
3. у знач. присудк. сл. Погано (про фізичний стан). — Ану-но, кому там [у котлі] негаразд, хапайтеся мойого дрюка, я вас повитягаю! (Фр., II, 1950, 124); Саньці ще зранку було негаразд, боліла голова (Донч., III, 1956, 28).
4. Незручно, ніяково. — Без чарки не розбереш, — ніяково озвався ланковий, відчуваючи себе негаразд (Ю. Янов., II, 1954, 117); // у знач. присудк. сл. [Леся:] У всякому разі збирати недруковані твори без згоди автора, ваше превосходительство, здається, негаразд (Сміл., Черв. троянда, 1955, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 275.