НЕГО́ЛОСНО. Присл. до неголосни́й. Кобзар співає з повагою і неголосно (Шевч., І, 1951, 102); Мені хочеться тихо пливти, говорити неголосно й сміятися з того, що сонце світить й летять промені на сад (Ю. Янов., II, 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 279.