НЕ́ГІДЬ1, годі, ж., заст. Негода (у 1 знач.). Галецька осміхнулась, неначе блиснуло сонце з-за хмар в пилипівчану негідь та сльоту (Н.-Лев., IV, 1956, 282); Вітер гуляє полями змокрілими, Негідь, тумани несе (Гр., І, 1963, 51); Хоч яка негідь, аж горобці поховаються, аж всі люде дрижака справляють, .. а Опанас своє:— Ловка погодка-о (Григ., Вибр., 1959, 159).
НЕ́ГІДЬ2, годі, ж., збірн.
1. Що-небудь непридатне, непотрібне. Я думаю, що тепер ти схочеш більше до "Дзвінка" писати, бо, сподіваюсь, у нас не буде того, щоб маринувати добрі праці по три роки, а всяку негідь друкувати (Л. Укр., V, 1956, 114); [Чубенко:] Чого це від тебе димом тягне? Завжди від вашого брата-хіміка якоюсь негіддю несе (Коч., II, 1956, 267).
2. Люди, наділені негативними моральними якостями. — Погубити нещасну дитину! Звести з такою негіддю, з таким деспотом. Це ж твоїх рук діло!.. — накинулася на мене Маруся (Л. Янов., І, 1959, 460); — Вибухни, на нещастя, війна — і така негідь [прогульники] може завдати величезної шкоди! (Крот., Вибр., 1959, 143); // лайл. Уживається з метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку (при звертанні). — Ти що робиш, негідь! — ображеним зойком верескнула панська душа (Стельмах, І, 1962, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 277.