НЕДОГО́ДА, и, ж.
1. Незадоволення чим-небудь або вчинками, діями когось. [Вейнгольд:] Все ж це голодні, темні люди. Вони так показують свою недогоду, як уміють (Л. Укр., IV, 1954, 235); // рідко. Те, що є незручним, невигідним для кого-небудь; недолік. — Ваш таточко.. почав мене день у день догризати тою службою.. та розмальовувати перед очима всі її недогоди (Фр., II, 1950, 327); Я взяв собі меншу хатинку, яка хоч і має ту недогоду, що з неї є двері до хазяйської пекарні (Коцюб., III, 1956, 145); // у знач. присудк. сл. Не задовольняє кого-небудь, не подобається кому-небудь. Все недогода бабиній дівці (Укр., присл.., 1955, 229); — Тим вченим скрізь недогода! Такі образи хіба в Лаврі знайдете, — сказав гордо отець Степан (Н.-Лев., III, 1956, 25); — Чого ж твоя жінка ще хоче? — насуплюється Мірошниченко. — То щодня бігала, щоб не забулися про вас [і дали землю], бо ви, мовляв, коло лісу живете, а тепер знову недогода? (Стельмах, II, 1962, 21).
2. заст. Невдача. Од того часу, як тільки траплялась Онисі яка недогода, вона все репетувала та нахвалялась, що покине зятя й поїде до сина (Н.-Лев., III, 1956, 209); Будьмо щасливі наперекір всім недогодам і неприємностям (Коцюб., III, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 291.