НЕДОЗВОЛЕ́ННИЙ, а, е. Якого не можна дозволити, схвалити, який заслуговує на осуд; недопустимий. Треба, щоб це було недозволенною річчю — хитати репутації тих, чиєю творчістю ми хочемо збагатити нашу духовну скарбницю (Кундзич, Діези.., 1956, 46); Розуміла [Вутанька], що відбувається щось недозволенне, і все ж не поспішала покласти цьому край (Гончар, II, 1959, 172); // Якого не можна допустити; неможливий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 292.