НЕДО́ЛЯ, і, ж. Гірка, лиха доля; нещасливе, важке життя. Сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Шевч., II, 1953. 8); Мовчав [батько] добру хвилину, згадуючи свої літа і свою недолю (Мак., Вибр., 1956, 508); // Нещастя, горе. — Жить на світі також не солодко, все на щастя надієшся, а недоля по серцю б’є (Тют., Вир, 1964, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 294.