НЕДО́ЛІТОК, тка, ч.
1. Юнак чи дівчина, що не досягли повноліття; підліток. — Була [Орина] нічого, а тепер, кажу вам, не знаю, а Текля ще недоліток (Свидн., Люборацькі, 1955, 92); — Якщо вже ти недоліткові дозволяєш любовні шури-мури, то хай на мотоцикл та й жене собі на побачення (Гончар, Тронка, 1963, 107).
2. перен., зневажл. Уживається як лайлива, презирлива назва недостойної, розбещеної, малорозвиненої і т. ін. людини. Покритка попідтинню з байстрям шкандибає, Батько й мати одцурались.. А панич не знає, з двадцятою, недоліток, Душі пропиває! (Шевч., І 1964, 239)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 294.