НЕДОРІ́КУВАТІСТЬ, тості, ж. Властивість за знач. недорі́куватий 1. Корній Іванович ніби співчував сектанту, який мучиться своєю недорікуватістю (Вол., Місячне срібло, 1961, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 297.