НЕДОТЕ́ПА, и, ч. і ж., розм.
1. Людина, яка не вміє зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невміла людина. — Що ти таки, старий, думаєш з ним [сином], що він до зросту дійшов, а така недотепа — нічого робити не вміє? (Укр.. казки, легенди.., 1957, 101); Виросте ж людям на сором отака недотепа, що й тарілки помити як слід незугарна (Збан., Переджнив’я, 1960, 265); // Уживається як лайливе слово. — Хотіла учительку вдарить, а стьобнула себе по очах, недотепа (Кучер, Трудна любов, 1960, 418).
2. Розумово обмежена, тупа людина; дурень.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 301.