НЕДО́УМОК, мка, ч., розм.
1. Нерозумна, обмежена, нерозвинена людина. — У нашому повіті немає жодної порядної людини. І розумних теж немає. Якісь недоумки, кретини (Кочура, Зол. грамота, 1960, 22).
2. Розумово недорозвинена, слабоумна людина. А цей фотограф — або недоумок, або просто — негідник (Донч., V, 1957, 284); // Уживається як лайливе слово.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 302.