НЕДУРНИ́Й, а́, е́. Досить розумний. Сильний, вродливий і недурний, він був одним з тих людей, яким завжди і в усьому щастить (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 299); // у знач. ім. недурни́й, но́го, ч. Розумна людина. Недурний видумав, що всяка жаба своє болото хвалить.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 303.