НЕЗАПЕРЕ́ЧЛИВИЙ, а, е. Якого не можна заперечити, який не допускає ніякого сумніву, заперечення. Романтична скерованість [письменника] у майбутнє тісно пов’язана з незаперечливою вірою в силу вітчизняної науки й техніки (Тич., III, 1957, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 309.