НЕЗБОРИ́МИЙ, а, е. Якого не можна перемогти, скорити, збороти; міцний, нездоланний. — Ти і багата, ти і неозора, ти і могуча, ти й незборима, моя прекрасна Радянська Вітчизно! (Цюпа, Три явори, 1958, 109); Як символ невмирущого й незборимого народного духу в поемі "Кавказ" [Т. Шевченка] виростає могутній образ Прометея (Слово про Кобзаря, 1961, 55); // Якого не можна подолати, перебороти, утамувати і т. ін.; дуже сильний. Було приємно відчувати тепло, знаючи, що за вікнами лютий, незборимий холод (Рибак, Помилка.., 1940, 175); В ньому прокинувся голод, дикий, ..незборимий голод, від якого темніє в очах, туманіє в голові (Загреб., Європа 45, 1959, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 311.