НЕЗГА́СЛИЙ, а, е.
1. Який не згас; який горить, світить або світиться. Всі вони [циганки] кричать щось і з рішучістю старих вовчиць стають на чатах біля незгаслих табірних вогнищ (Тют., Вир, 1964, 69); Зберегти життя Свічки воєвода згоден лише при умові, щоб Меланка донесла незгаслою свою весільну свічку до тюрми через буряну ніч (Іст. укр. літ., II, 1956, 526).
2. перен. Який не послаблюється, не зникає, не проходить (про почуття, вияв чого-небудь і т. ін.). Вона була немолода.. Тільки очі — карі й водночас темно-зелені — були сповнені незгаслих почуттів (Жур., Вечір.., 1958, 386); З незгаслою посмішкою сиділа Ольга і стежила поглядом за Данилом (Коп., Лейтенанти, 1947, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 313.