НЕЗМІ́ННО. Присл. до незмі́нний. Вночі не спала [Малуша], вдень не їла, зблідла, змарніла, тільки очі незмінно блищали (Скл., Святослав, 1959, 189); Одягався [Григорій] охайно, був незмінно пристойний і зосереджений (Довж., І, 1958, 66); Великий Жовтень розчинив нам брами, надійний шлях під сонцем нас веде. І хто цим шляхом йде незмінно з нами, той сам до щастя й розквіту іде (Забіла, Промені, 1951, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 320.