НЕЗРУ́ЧНИЙ, а, е.
1. Погано пристосований для користування ним, перебування в ньому і т. ін.; позбавлений зручності. [Ф е д о н:] Антею! Заспівай епіталаму! (Антей спиняється, спускає руки і схиляє голову. Пауза). [Меценат:] Антею, що тобі? Чи ти недужий? Чи, може, ліра ся тобі незручна? (Л. Укр., III, 1952, 461); Стахурський швидко вмився під незручною крапельницею (Смолич, Ми разом.., 1950, 74); Всі ці комодики, етажерки, тумбочки, крісельця, диванчики.. чомусь нагадують мені поперелякуваних овець, загнаних вовчим переслідуванням у тісну й незручну кошару (Кол., На фронті.., 1959, 167); // Позбавлений звичності, природності (про позу, положення і т. ін.). Потім став [Сава] малювати. Але робота не дуже клеїлася. Катря у незручній незвичній позі.. стояла надто напружено (Головко, II, 1957, 197).
2. Який робиться не тоді, коли треба, не відповідає обстановці. Настоював [о. Василь], щоб хлопця не записували [до школи]. Це сердило Раїсу, та при людях вона уважала незручним нагадувати попові свої права (Коцюб., І, 1955, 322); Щоб чимось заповнити незручну мовчанку,.. розповідала [Докія Петрівна] (Головко, II, 1957, 249).
3. Позбавлений вправності, спритності і т. ін.; незграбний. — Для недотепного, незручного, для такого, що не має щастя, то воно добре [ділитися з компаньйонами своїм заробітком] (Фр., VIII, 1952, 357); Незручна дівчина; // Який свідчить про чию-небудь невправність, неспритність. Циган порається під кущем, незручними рухами обтрушуючи з нього росу (Коцюб., І, 1955, 206).
4. Який не підходить для чого-небудь, не задовольняє когось. Обминаючи в коридорі групу чоловіків, Ольга почула, як один з них обурювався, що вибрано саме такий незручний час, до того ще й будній день (Вільде, Сестри.., 1958, 463).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 323.