НЕ́ЛИНЬ, я, ч. Дуб, з якого не опадає листя. Між молодої зелені Дуби зимові — нелині. Із міді, мабуть, листя їх, Що в хуртовину вистоїть! (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 64); Дуб не хилить віти, Старого листя не кладе в траві, Суворим нелинем ще довго буде мріти (Мал., Серце.., 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 331.