НЕМАЛИ́Й, а́, е́.
1. Досить великий розміром, кількістю і т. ін. Тут ще наїзниця скакала І військо немале вела (Котл., І, 1952, 197); [Бичок:] Суддя свій чоловік, я ж йому немалу суму дав у позику!… (Кроп., І, 1958, 455); Шепче вітер на валу, Гонить хвилю немалу (Мал., Звенигора, 1959, 39).
2. Який набагато перевищує звичайний рівень, звичайну міру чого-небудь. По городах теж була немала клопотнеча: мазались, білились, чепурились та прибиралися, збираючись уже на зиму (Мирний, III, 1954, 255); Його розповідь, прикрашену в немалій мірі власними вигадками, Панас і Юрко слухали, як казку (Добр., Очак. розмир, 1965, 205); // Досить значний силою, глибиною вияву (про почуття, переживання). Мені буде жаль немалий, що не чутиму довго ніякої музики і сама не гратиму (Л. Укр., V, 1956, 33).
3. розм. Який перестав бути дитиною; дорослий. — Ти вже немалий… Другі твоїх літ дітей мають… (Мирний, І, 1949, 163); — Що ти мені мораль читаєш? — спалахнувши, вигукує Маковей.. — Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже немалий, розумію дещо! (Гончар, III, 1959, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 335.