НЕМИ́ЛІСТЬ, лості, ж. Недоброзичливе, непривітне, неприхильне ставлення до кого-, чого-небудь. — Не по правді! — Не годиться! — залунали звідусіль веселі чоловічі голоси. — За що їй така немилість? (Гончар, II, 1959, 166).
Впада́ти (впа́сти, потрапля́ти, потра́пити) в неми́лість — втрачати чию-небудь прихильність, перебувати в опалі. В немилість потрапив і Согімонов, якого було засуджено до покарання батогами (Видатні вітч. географи.., 1954, 37); Наклика́ти (накли́кати) на се́бе неми́лість — своєю поведінкою, вчинками викликати у кого-небудь гнів, недоброзичливе, неприхильне ставлення. Бійці його дуже любили, бо він ними дорожив і відстоював їх перед вищим командуванням так гостро І принципово, що іноді накликав на себе немилість (Тют., Вир, 1964, 491); Він чимсь дуже розгніваний, хоча гості поки що нічим не могли накликати на себе його немилість (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 336.