НЕМО́ВБИ, спол., част. Те саме, що немо́в. Панотець вертівся на лаві, немовби сидів на грані (Март., Тв., 1954, 420); Іду я шляхам — сумно позираю, Немовби сфінкс, у темну далечінь (Зеров, Вибр., 1966, 389); Воно [серце] погасло з останнім стуком, немовби іскра в воді, в снігу… (Сос., І, 1957, 317); — Щось мені приверзлося чудне — бог знає, проти чого. Причулося, немовби десь мої хрещеники голосять: "Тату, укрийте нас!" (Вас., І, 1959, 304); Він немовби глумився з мене (Сміл., Сашко, 1954, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 338.