НЕМОЖЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Якого не можна здійснити, виконати, дістати, добитися і т. ін.; нездійснимий. Вона благала усіх родичів навколішках, цілуючи руки, обіцяючи все можливе і неможливе, аби Зоню не відправляли з двора (Л. Укр., III, 1952, 661); Всяка легальна робота між народом та серед несвідомої інтелігенції нашої поки що неможлива, бо ще не маємо права зборів, спілок і т. ін. (Коцюб., III, 1956, 278); Щасливо, друзі, вам у казку долетіти, До неможливої дістатися мети! (Рильський, III, 1961, 251); // у знач. ім. неможли́ве, вого, с. Те, чого не можна здійснити, виконати, дістати, добитися і т. ін. Вперті Білорусії сини Сказали: неможливого немає — І камінь перед плугом відступає (Рильський, III, 1961, 284); — Не обіцяйте необачно неможливого, — Кажуть обережні (Брат., Грудка.., 1962, 106); // Який не може бути, існувати, відбуватися. Ради депутатів є тип держави, коли поліція неможлива (Ленін, 13, 1973, 235); — Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Тют., Вир, 1964, 42); // Якого важко уявити; немислимий. Князь почував, що життя без Софії стало для нього неможливим, і думка одружитися з нею запанувала над ним безповоротно (Л. Укр., III, 1952, 504); — Він мені такий дорогий і такий необхідний в житті, що страх за нього — це, по суті, страх за саму себе, за своє життя, просто неможливе без нього (Головко, II, 1957, 587).
◊ До неможли́вого — надзвичайно, дуже. Нарешті ми досягли берегів Пао.. Зелені до неможливого дерева й зовсім червона земля… (Ю. Янов., II, 1958, 85); Це була стара дівка, до неможливого кістлява (Тулуб, В степу.., 1964, 315); Річ неможли́ва — немислимо, не можна здійснити. Настя непомітно звикла до думки, що йти за Гнатом в далекий Сибір — річ неможлива (Коцюб., І, 1955, 77); Пройти в двері — немислима річ; проламати муровані стіни — ще більше неможлива річ (Хотк., І, 1966, 116).
2. Дуже поганий, неприємний; жахливий. Веду дуже одноманітне життя, бо тут неможлива погода, щодня дощі такі сильні, що Черемош розлився, і я одрізаний од цілого світу, од пошти і од людей (Коцюб., III, 1956, 398); Розмотують онучі, і дух стає неможливий (Хотк., II, 1966, 423); — Коли я чую його неможливий жаргон, — сердито сказала Аліна, — я готова тікати безвісти! (Ю. Янов., II, 1954, 88); // Надзвичайно сильний, великий силою свого вияву, прояву. У цій неможливій тісноті проскакував часом, занявши [зайнявши] всю вулицю, новий фаетон під білим парасолем (Коцюб., II, 1955, 125); // У яких не можна працювати, здійснювати що-небудь; надзвичайно несприятливий (про умови, обставини і т. ін.). Поставлений в неможливі для літературної праці умови, мушу закинути перо на ціле літо (Коцюб., III, 1956, 120); Неможливі економічні обставини; // З якого не можна або дуже важко вийти, надзвичайно скрутний (про становище). Що нам робити? Я просто не знаю, як вийти з неможливого становища (Коцюб., III, 1956, 385).
3. розм. Який викликає велике незадоволення у кого-небудь, якого важко витримати (про людину); нестерпний. — Ну, от — тепер сльози! — А чого — хто його зна! — Того, що ти сьогодні неможливий! — відмовила плачучи молодиця (Гр., II, 1963, 51); Іван Ілліч, директор МТС, Людина хоч куди, та неможлива в праці (Рильський, Мости, 1948, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 339.