НЕМОЖЛИ́ВО.
1. Присл. до неможли́вий. Її нерви за літо не дуже-то поправились і нам всім неможливо тяжко було витримати з її нервовими капризами (Л. Укр., V, 1956, 416); У нещасної дівчини сухоти, виглядає неможливо, але симпатична (Коцюб., III, 1956, 430).
2. у знач. присудк. сл. Не можна здійснити, виконати. Тепер лиш помста! Помста, помста! Кривава, безпощадна, жорстока! І біг би сю хвилю, аби нагнати, аби зубами в серце в’їстися, але ж це неможливо! (Хотк., II, 1966, 287).
3. у знач. присудк. сл. Не можна, немислимо. — Нелегко знайти, неможливо знищити того, кому симпатизує народ! (Гончар, III, 1959, 229); Вся вона була така радісна, юна, що не замилуватися нею було неможливо (Собко, Справа.., 1959, 15); // Не може бути. Неможливо, одначе, щоб речі в ніщо обернулись (Зеров, Вибр., 1966, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 339.