НЕНА́ВИДІТИ, джу, диш, недок., перех. і без додатка. Відчувати ненависть до кого-, чого-небудь. — Не печи мені очей Уласом. Я його нанавиджу (Н.-Лев., III, 1956, 358); Я ненавиджу рабства кайдани (Граб., І, 1959, 468); Він [В. Маяковський] ненавидів, бо умів любити, Як мало хто уміє з нас любить (Рильський, III, 1961, 62); Тільки людина, яка вміє ненавидіти, здатна мати свою власну позицію, свій погляд на світ (Ком. Укр., 9, 1969, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 340.