НЕНА́ВИСНИЙ, а, е.
1. До якого відчуває хто-небудь ненависть, огиду. За кожну краплю крові слав він кулі у ненависні спини ворогів (Сос., Солов. далі, 1957, 34); Блідий Прохор кілька секунд примруженими очима дивився в ненависне обличчя зятя, а потім мовчки, без єдиного слова, з усієї сили ударив свого супротивника (Шиян, Баланда, 1957, 46); Любов Степанівна не прислухалася, вона відчувала тільки ненависний запах паленої сірки (Голов., Тополя.., 1965, 6); // кому. Який викликає ненависть, огиду у кого-небудь. [Жандарм:] Анно, серце моє! Невже ж я такий ненависний тобі? (Фр., IX, 1952, 107); Йти до хати.. не хотілося, щоб не бачити ненависного йому Карпа (Шиян, Баланда, 1957, 69).
2. Сповнений ненависті до кого-небудь. — Чого ви такі ненависні до його [Василя]? —допитувалась у братів Галя (Мирний, IV, 1955, 118); — А нарід дуже ненависний: ворогує одно на другого (Март., Тв., 1954, 138); // Який виражає ненависть, огиду до кого-, чого-небудь. Староста якусь хвилину дивився на Івана ненависним оком, потім враз посміхнувся недоброю посмішкою (Збан., Єдина, 1959, 164); Той погляд був такий ненависний, що коли він ковзнув по Дорошеві, то йому зробилося моторошно (Тют., Вир, 1964, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 340.