НЕНА́ЧЕБТО, спол., част. Те саме, що нена́че. Регочуться, плигають і кричать [ягнята], Неначебто бояться вовкулаки (Гл., Вибр., 1951, 121); Зі мною тінь ходила, Неначебто водила По свіжому сліду (Воронько, Коли я.., 1962, 123); Вибух, яким спалахнув цей чорнявий хлопець.., провіщав, що за цією неначебто одноманітністю ховаються різні вдачі й темпераменти (Сенч., На Бат. горі, 1960, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 343.