НЕ́НЕЧКА, и, ж.
1. Пестл. до не́ня 1. Ненечка її Амата В душі своїй була строката, Не всякий їй любився зять (Котл., І, 1952, 165); [Русалка:] Дивіться, он той, що там блукає, такий як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив (Л. Укр., III, 1952, 218); * Образно. Заридав.. На могилі дух: — Україно, ненечко, Доки ж твоїх мук? (Фр., XIII, 1954, 163).
2. у знач. виг. Уживається для вираження переляку, здивування, радості і т. ін. На ввесь гай гукать зачав [Вовк]: — Ой, ненечко! Рятуйте! Поможіте! Ловіте злодія, держіте! Добро моє покрав! (Гл., Вибр., 1951, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 343.