НЕОБА́ЧНО. Присл. до необа́чний. [Теофіл:] Сивизна ж та мені не дозволяє словами розкидати необачно (Л. Укр., II, 1951, 437); Заєць неначе розумів настрій мисливця і не тільки не квапився, а прямо-таки навмисне вів себе необачно (Ряб., Жайворонки, 1957, 22); // у знач. присудк. сл. Як це необачно, що вона наважилася порушити професорову заборону (Смолич, І, 1958, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 344.