НЕОБЕРЕ́ЖНИЙ, а, е. Який діє необдумано, непередбачливо, наражаючись на можливу небезпеку, неприємність; необачний. Чи він не встерігся, чи тим, що зайве випив, — вхопила вода човен з необережним дідом, та й поперла в шум на саму бистрину (Н.-Лев., І, 1956, 70); Я зривавсь, необережний, в прірву, Тіло ти моє втримав важке (Шер., Дорога.., 1957, 17); // Який робиться, здійснюється необдумано, необачно, без урахування можливої небезпеки, неприємності. Він ніс дитину незвично й урочисто, боячись найменшого необережного руху (Томч., Готель.., 1960, 151); Та не хвилюйся! В серці збережу, Не заплямовану необережним вчинком, Тебе, як друга вірного (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 134); // Який свідчить про чиюсь необдуманість, необачність. Ставши агітатором, Катерина знайшла своє місце в житті, дарма що довкола панував терор і за кожне необережне слово можна було заробити собі мотузку на шию (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 344.