НЕОДНА́КОВИЙ, а, е. Відмінний від іншого (інших), який не збігається з іншим (іншими); різний. Неоднакову вдачу мали [брати]. Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Коцюб., І, 1955, 103); Через неоднаковий вміст поживних речовин у грунті встановлено різні оптимальні дози добрив (Хлібороб Укр., 11, 1967, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 347.