НЕПИТУ́ЩИЙ, а, е. Який не вживає спиртних напоїв. Він був непитущий, працьовитий господар (Гр., І, 1963, 402); — Я непитущий, в карти не гуляю (Мур., Бук. повість, 1959, 75); // у знач. ім. непиту́щі, щих, мн. Ті, що не вживають спиртних напоїв. Непитущі зосталися і розмовляли (Мирний, IV, 1955, 191); Для непитущих в його пивній знайдеться куточок (Шиян, Баланда, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 354.