НЕПОМІ́ЧЕНИЙ, а, е. Якого ніхто не помітив. Дітвора нишпорить попід кущами, вишукує непомічені грона (Коцюб., І, 1955, 191); Заходить Іван Аніканов, непомічений спиняється біля куща і дивиться на Ольгу (Собко, П’єси, 1958, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 361.