НЕПОСИ́ДА, и, ч. і ж., розм. Рухлива, енергійна людина, що не любить довго бути, сидіти на одному місці і без певного заняття. Тут усі привітні до мене, люблять, надії якісь покладають; навіть ось ця непосида — і та примовкла: сорочку мені дошиває (Вас., Вибр., 1954, 28); // Уживається як лайливе слово. Мама розсердилася на мене, бо відразу накинулась: — І де ти тільки бігаєш, непосидо? (Збан., Мор. чайка, 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 363.