НЕПОСИДЮ́ЧИЙ, а, е. Який не любить довго бути на одному місці і без певного заняття; дуже рухливий, енергійний. Був Матвій непосидючий і працьовитий, завжди собі якусь роботу знайде (Цюпа, Назустріч.., 1958, 387); Непосидючий він. Посадить мати за стіл домашні завдання виконувати, а Валерію не сидиться (Збан., Старший брат, 1952, 3); // Власт. такій людині. Він набрався сил, і давня жвава й непосидюча вдача повернулась до нього (Коз., Гарячі руки, 1960, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 363.