НЕПО́СЛУХ, у, ч. Небажання або відмовлення підкорятися кому-небудь,
НЕПО́СЛУХ, у, ч. Небажання або відмовлення підкорятися кому-небудь, слухатися когось; неслухняність. За непослух і лінивство він бив товаришів без милосердя (Мак., Вибр., 1954, 354); Судді виносили свої вироки над гуцулами за непослух владі (Кучер, Дорога.., 1958, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 363.