НЕПОХИ́ТНИЙ, а, е.
1. Якого не можна похитнути; стійкий. До непохитної Радянської Країни Людей всіх погляди прикуті з далини (Рильський, Сад.., 1955, 13); Військові кораблі стояли непохитні на хвилях, байдужі до осіннього шторму (Кучер, Прощай.., 1957, 17).
2. Який проявляє стійкість, твердість у чому-небудь (про людей). Він не був непохитний, міцний, як той дуб. Душа його була мов у пропасниці (Довж., І, 1958, 269); Марія Іванівна була непохитна у своїй рішучості (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 117); //Який виражає твердість, незламність; власт. такій людині. Мати гордовито дивилась на неї зверху, ніби давала дочці своїм видом взірець непохитної завзятості (Н.-Лев., IV, 1956, 250); Скрушно махав [боєць] рукою. Непохитна зверхність відчувалася в цьому його рухові (Гончар, III, 1959, 222).
3. Те саме, що непору́шний 3. Турботи товариської і непохитної дружби ні з чим зрівняти не можна (Ткач, Моряки, 1948, 51); Комунізм будується на непохитній науковій основі (Рад. Укр., 13.VI 1961, 1).
4. Який твердо встановився; незмінний. Непохитним законом життя радянської молоді стали заповіти Леніна: вчитися, вчитися і ще раз вчитися (Літ. газ., 12.XII 1946, 2); Авторитет дівчини став такий непохитний, що й словам Марії Степанівни вірили беззастережно (Ткач, Плем’я.., 1961, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 364.