НЕПРИМИРИ́МИЙ, а, е. Те саме, що непримире́нний. [Річард:] Тепер він пам’ятатиме довіку, що був колись у нього дядько Річард одважний, вільний і непримиримий, покірний тільки правді і красі (Л. Укр., III, 1952, 107); Іван з великим інтересом слухав цього чудного чоловіка, зліпленого з непримиримих суперечностей (Кол., Терен.., 1959, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 368.