НЕПРИСТУ́ПНИЙ, а, е.
1. До якого дуже важко або зовсім неможливо підступити, наблизитися; недоступний. [Анна:] Мариться мені якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок (Л. Укр., III, 1952, 337); Галя подивилася на неприступні стрімкі скелі (Ів., Вел. очі, 1956, 66); Не завжди воно [море] ласкаве. Воно буває і сердите та неприступне (Збан., Мор. чайка, 1959, 128); // у знач. ім. непристу́пне, ного, с. Те, до чого важко або неможливо підступити, наблизитися. Навіщо ж пісня? А на те, Щоб легше брать усе круте І неприступне у житті (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 50); // Добре укріплений, захищений; яким важко оволодіти. Чернігів що день, то більше стає неприступним, першорядним острогом на всю Сіверянщину (Міщ., Сіверяни, 1961, 14).
2. перен. До якого не можна підступитися; гордовитий. — І я помітив, що Ватя чогось насупилась, чогось вдавала з себе неприступну велику паню.., — додав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 136); Руфа стояла біля стіни, неприступна, висока, вродлива (Коп., Десятикласники, 1938, 111); // Який виражає гордовитість. Вона дивилась на присутніх звичайним своїм поглядом — строгим, неприступним (Собко, Нам спокій.., 1959, 133); Вигляд у нього був суворий, неприступний (Руд., Вітер.., 1958, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 369.