НЕПРИТО́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив свідомість; зомлілий. Її так уразило мордування над Романом Сивашем, що впала непритомна і з місяць була після того хвора (Гр., II, 1963, 307); Приголомшений ударом, якусь хвилину я лежав непритомний (Мур., Бук. повість, 1959, 33); // Який відзначається втратою свідомості. Він верзе в непритомнім стані не одно таке, що й сам потім не тямить (Март., Тв., 1954, 267).
2. Який виражає відсутність свідомості. Мош-Діма з непритомним усміхом проказував молитву (Коцюб., І, 1955, 214); В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд (Л. Укр., III, 1952, 540).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 370.