НЕПРОНИКНИ́Й, а́, е́.
1. У який не може заходити вода, повітря і т. ін. Силосні споруди повинні бути непроникними для повітря і води (Орг. і технол. тракт. робіт, 1956, 261).
2. Те саме, що непрогля́дний. Тут, під густими непроникними шатами дуба, — райська прохолода (Збан., Сеспель, 1961, 434); Туман прикривав усе непроникною запоною (Чаб., Балкан. весна, 1960, 379).
3. перен. Який приховує свої почуття, наміри; скритний. Правив [кіньми] завзятий і непосидючий Варивон Очерет, а позад нього сидів непроникний у своїй чорноті отець Миколай (Стельмах, II, 1962, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 372.