НЕ́ПУТИТИ, учу, утиш, недок., перех., розм.
1. Викликати неспокій, занепокоєння; хвилювати. — Ото я вам казав, що мене непутить отой вчинок з козаками… (Мирний, IV, 1955, 367); Ще одно непутить отця Михайла: Франко скептично ставиться до релігії (Кол., Терен.., 1959, 96).
2. Доводити до морального розкладу; псувати, розбещувати. Багато нашого брата горілка непутить (Сл. Гр ).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 373.