НЕПІДКУ́ПНИЙ, а, е. Якого не можна підкупити; який не зрадить своєму обов’язку. [Д. Жуан:] Всі слуги — суворі, збройні, непідкупні (Л. Укр., III, 1952, 393); Серед учителів школи підібралось немало чесних, непідкупних людей (Гончар, Таврія, 1952, 76); // Власт. такій людині. Дав ти синам свою душу… Правду свою непідкупну і совість (Забашта, Квіт., 1960, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 354.