НЕРВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Те саме, що нервува́тися. Жінка помітно нервувала і час від часу зиркала у вікно (Панч, Синів.., 1959, 5); Учитель навпомацки, нервуючи, знаходить пачку листівок, розділяє їх надвоє і вкладає в чоботи (Стельмах, І, 1962, 438).
2. перех. Приводити кого-небудь у стан нервового збудження, роздратування; прикро вражати чим-небудь. Ольга нетерпляче прикусила губу. Короткі, нескладні відповіді дівчини нервували її (Мик., II, 1957, 296); — І знаєте, точнісінько так і мене все нервувало й бентежило (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 374.