НЕРОЗЛУ́ЧНО. Присл. до нерозлу́чний. Ганна Матвіївна могла б дивуватися: чому він нерозлучно з Машею, тільки приїде до їхнього маєтку? (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 59); Професор натиснув кілька клавішів на своїй оригінальній машинці, що знову нерозлучно стояла біля нього (Смолич, І, 1958, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 378.