НЕСЛУ́ШНО. Присл. до неслу́шний 2 (ж); // у знач. присудк. сл. Передовсім зачала [Краньцовська] від хустини. Видко, ненавиділа її. Отже зовсім неслушно! Бо хустина прикрашала її далеко ліпше, чим капелюх (Март., Тв., 1954, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 384.