НЕСПОВИ́ТИЙ, а, е. Якого не сповили. Кинула [Катерина] стремена Та в хатину. Вертається, несе йому сина. Несповита, заплакала Сердешна дитина (Шевч., І, 1963, 37); * Образно. До тих країв Свою я душу із піснями вів, свої гарячі радості й надії І несповиті думи молодії (Мал., Серце.., 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 386.