НЕЧЕСТИ́ВЕЦЬ, вця, ч., книжн., заст.
1. У віруючих — грішна людина, що порушує священні, узаконені релігією норми. [Кіттельгавс:] Квакери бога бояться, вони не такі нечестивці, як ти (Л. Укр., IV, 1954, 238); Голодна Лукія плакала й просила їсти. Тоді з’являлась матушка Раїса, сідала біля дівчинки і.. повчала.., як люто карає боженька тих нечестивців, котрі їдять у піст скоромне… (Донч., III, 1956, 23).
2. Уживається як лайливе слово.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 403.